Те що вона сука ще та я зрозумів з першого погляду. Весь її вигляд так і промовляв: «Я Сука!» Вона підсіла за мій столик в прокуреному кабаці, одному з не багатьох цілодобових у нашому місті і п’яно посміхнулась мені в очі.

Стандартний діалог: вільно - Альона - пити буду – вино не пропонувати.

Трохи розкосі темні очі, високі вилиці, стирчачі через облягаючу маєчку цицьки, розпущене волосся, наглість звабливої сучки, через кожен жест якої так і точиться секс...дала мати вроду та щастя не дала. Поки ми розпили пляшку закарпатського я взнав усю нехитру історію її життя.Дівчинка з глухого закарпатського села, приїхала підкоряти місто. Поступити не змогла, працювала в ларьку, жила в общазі, словом типова історія. Проте фортуна підло посміхнулась і вона зустріла свою любов - щипача Костю, не якогось бритого імбицильного качка, а справжнього спеціаліста своєї справи. Піврокужиття як в казці, а потім Костю завалили корєша під під’їздом, квартиру-машину забрали за борги, а Альонка пішла в запой та по руках.

От у цей важкий для неї період безгрошів’я і втрати духовних цінностей, ми  зустрілись. І перемкнуло мене на неї. Майже рікми прожили разом. Рік повний параної, дешевого коньяка, шалених ревнощів, скандалів, побитого посуду, нестримного сексу де попало, кретинів-собутильніків іпростого людського щастя. Зрештою одного морозного ранку я її вигнав. Я знав що вона не пропаде. Через три місяці вона вийшла заміж за немолодого торгівця машинами, ще через рік вона залишить йому дочку на руках, забере всі сімейні заощадження і рване за бугор, де й загубляться її сліди…

А я щоразу зустрічаючисивого кремезного мужчину з худенькою смаглявою дівчинкою так схожу наматір в часи її безшабашної молодості згадую про ті дибільні і щасливі часи..

Ранок. Бля як тріщить голова, нахуя було шліфувати пивом після водки і коньяка, руки теж розпухші вчора знову махалися по-пяні. «Все заїбало, всі заїбали, пора завязувати» - стандартні думки з перепою. В кімнату заходить Свєтка з двома кружками кави на підносі. Хуяссє пробило діваху на романтику з бодуна.

Читать дальше...

Місто під вечір пустіє. Втомлені мешканці мегаполісу, відпрацювавши денні норми поволі засинають під картинку ящика, еротика або жахи – на вибір. Ніхто не задумується що справжній жах поруч. Він за стіною. Він іде під дощем по вечірній вулиці з розбитими ліхтарями. В нього лице обкуреного підлітка, сержанта-пепеесника з бодуна або невдачливого кредитора.В нього багато облич. Від нього віє страхом та ненавистю, алкоголем та кокаїном. Бухло або наркота потрібні щоб заглушити власні совість і страх і посилити страх твій. Він хоче паралізувати залишки твоєї волі і насолодитись своєю владою над слабшим щоб не отакими очевидними були його власні комплекси.

http://lago.org.ua/bases/05.htm

Гопота сприяє деградації суспільства загалом, що виражається у знеціненні людських якостей, тотальному задурюванні, зашорюванні населення. – по моєму хлопака не вміє створювати причинно-наслідкові звязки

 Гоп-ідеологія проста „як два пальця”: ідея злої більшості, ідея стада, ідея силового відбору, культ понтів, різноманітні незначні стильові відмінності.   Мда, тоді ідеологія в готів – носити чорне))

    Гопи завжди вірять в силу зла, явно чи неявно. Вони вірять, що зло завжди перемагає, і що якщо не бути злим „хижаком”, то миттю можна стати жертвою. Для них, наприклад, у фільмах завжди цікавіші злі персонажі, ніж добрі.  – радує шо лохи- ідеалісти ше не перевелись))

    Гопи завжди бояться вирізнитись з-поміж своєї „братви”, прагнуть бути „такими, як всі”. Гопи здебільшого від природи не наділені особливими розумовими здібностями, то ж показово призирають всякі прояви інтелекту, стараються виглядати якомога недалекіше, але так, щоб при цьому і не корчити з себе повних дегенератів. Кожен гоп зокрема має багато проблем суто через стосунки з своєю гоп-компанією. Є навіть такі гопи, які поодинці навіть трохи схожі на нормальних людей, але коли вони повертаються до своєї „братви”, вони за своїм стадним інстинктом змушені далі деградувати. І нікуди їм дітися: така вже у них психіка.  Є такий момент, в тому числі і в нашій Верховній раді))

    Гопи в основу своєї поведінки кладуть вседозволеність, зухвалість, беручи за грунт своїх суджень фразу „хто сильніший – той правий”. Цей принцип не дозволяє їм жодну мить бути в гармонії з собою і навколишнім світом: як зазначено у одній з минулих статей, гопом ворушить „двигун ентропії”, гоп прагне кимось заволодіти, когось опустити, щоби самому почути себе сильнішим і побороти свій комплекс неповноцінності. Гопівські закони – „панятія” – можливо, колись (років 40 тому) мали якийсь зміст, але тепер просто не існують: є кілька ключових правил поведінки гопа (за якими його поважають чи не поавжвють інші гопи), а все інше – то просто видумки для „розведення лохів”.  Так визначся закон сили чи «панятія», а поняття якшо копнути глибше звичайні правила поведінки, які регулюють відносини.
    Бажання кожного гопа бути найсильнішим, найкрутішим, породило культ понтів. Це своєрідне ідейне благоговіння гопів перед атрибутами крутості. Останні ж, чесно кажучи, міняються рік за роком. Понти – привід хвальби власника атрибутів крутості і привід заздрощів тих гопів, у кого їх немає. В 90-х роках, наприклад, в Україні вагомим атрибутом крутості вважались стільникові телефони – саме такі, з яких зараз ми сміємось і кажемо, що такими апаратами і людину вбити не важко. Понти залежать від віку гопів.– по-моєму пантами якраз страждають мажори та нефори, що прагнуть своїм одягом, стилем шось з себе показати причому явно не свою(власну) оригінальність

    Суть конфлікту гопів з неформалами полягає більше не в „трудових” відносинах, а у різниці ментальностей, поглядів на життя, у вічній боротьбі мистецтва з попсою. Гопи слухають попсу – гопам взагалі-то похуй на попсу. Вони її слухають через те, що так роблять „всі” – такого поняття якраз нема є свої і чужі.

 Ще гопи слухають шансон – таке-собі бринькання сумнівного народного артиста, що косить під „бувалого уркагана” на акустиці, гармонійно поєднане із завиваннями останнього, мов на місяць, блатних текстів. Розенбаума ти явно не чув

Приймаю холодний душ. Мене гребе як таракана. Заплющую очі. Страшно. Сам у квартирі. Бля! Який страшний цей світ! Рано чи пізно кожен із нас отримує те, що заслужив, а ти вже заслужив, ага? Херня, прорвемся.

Вода стікає по моєму тілу, але вона не відмиває мене. Вона повільно стікає по ньому, стиха дзюркоче і я тупо втикаю на цей міні-водоспад що змиває з памятівсе те що відбулось цього тижня.

Бля мені пора змінюватися, замислитися над своїм майбутнім;— кинути курити всяку херню, сісти за книги, не волочитися з друзями, бо з ними рано чи пізно сяду або заріжуть нафіг, як Німця, менше бухати, бля я ж майже щотижня прихожу мертвий.

Заплющую очі і відчуваю несамовитий сум, навіть розпач.Як же все неправильно, як мені жаль Оксани, до якої я постійно приходжу то накурений, то п’яний і яка за мене відгрібає від предків. Ми таки надто різні.Мене дратує її відірваність від життя, вона не буває у тих місцях, де я люблю відпочивати, вона співає в церковному хорі і ходить щонеділі до церкви.

Яка ж блядська штука цей світ.

Темрява навкруги. Відчуття як ніби ти в тунелі. І всупереч надії світла в кінці нема.
Життя з його гамірною суєтою залишилось там поза тунелем.А зараз повна ізоляція і якась тупа зосередженість та надмірна напруженість як перед вирішальним сходженням.
А ще є Ти. Ти завжди добиваєшся свого. Як і я. Ми мали б іти разом..

Але, кожному своє. Оце кожному своє – тупа і небезпечна штука, яку всі сприймають по-різному. І одному це дасть сили для ривка, а іншого опустяться руки.Бля як добре бути товстошкірим кретином…
Відстороненість і зосередженість, повна концентрація сил, ради цього ти провів сотні годин в залі.Зараз клацне курок, і ти кулею полетиш до цілі. Хто ж клацнув курком? На кого чи на що він цілився насправді? Погляд крізь приціл – це хіба точка зору?
Забудь про все, забий на роздуми – головне ціль.
І головне не зачепити тебе по дорозі. Тільки ціль.

У кабак заходять четверо, впізнаю Кубу  і тіпа зшрамом на лобі, стає не по собі ,от і приїхав додому, блядь.

 Чуваки, я вже зовсім інший, давайте розійдемся не помічаючи одне одного

Куба помічає мене, підходить, сідає у крісло праворуч і, криво посміхаючись, вітається. Нервово  бавиться ключами.

— Як житуха, брателло?

— Да нормально. – знизую плечима

Кубанастирливо дивиться мені в очі, я не відводжу погляду

- тре б переговорити, вийдем?

— Десять хвилин, — відповідаю

— Чьо?

— Десять хвилин! – Він з кривою посмішкою киває, наглувато дивиться і виходить.

В мене мандраж, силкуюся заспокоїтися, взяти себе в руки й тверезо оцінити ситуацію. Два придурка на дверях, чорного ходу тут нема

 Бля, я не буду тікати, це триватиме якихось десять хвилин і скоро закінчиться. Бля мо й пронесе – відбудусь синяками. Написати шось Оксані. Пальці набирають смс – бля ну його стираю все, бичкую сигарету і вихожу. Біля входу стоїть четверо, курять, спостерігають за мною, міряють з ніг до голови. Прямую до зупинки, але вони заступають дорогу.

Через дорогу проходять люди – але толку-то. Я вже не  відчуваю страху. Внутрішній голос підказує тікати, тікати якомога швидше, але натомість запихаю руку за пазуху, жаль я давно позбувся звички носити ніж і раптом таки  зриваюся й біжу. Пробігаю метрів 20,

переслідувач робить підсічку, і я, зашпортавшись, лечу на асфальт. Не встигаю підвестися, як отримую важкий удар у бік і  звалююся. Не встигаю випрямитися, як знову удар… Бляяя — гострий біль проймає в області біцепса лівої руки, потім такий же біль спалахує в боку. Тільки тепер помічаю в руці Куби  довгешило. Він штрикає мене ще кілька разів; від болю кричу, їхні ногишвидко мелькають перед очима спершу я ще чую їхні голоси, матюки, погрози, бракує повітря,не маю сили вдихнути ЩО ВИ РОБИТЕ, СУКИ!?!

Спльовую згустки крові,всередині все палає,   силкуюся поворухнутися, але це не виходить. Ще удар

— Аааа!!! —   В очах тьмяніє, відчуваю тупий біль, і чорнота поглинає мене

Спасибі всім хто, читав мене, соррі якшо когось шокував, але якщо ви цього не знали раніше то або ви лукавите або вам просто повезло. Для чого я писав чесно не знаю сам, можливо просто хотілось розказати про те що було  хоча б чистому аркушу або до цього безликому інтернету. Багато ще чого залишилось але наразі все. Я підлікувався  і повертаюся в реал, хоча мені у вас тут і сподобалось.

Йду до Ляни додому. Сьогодні восьме березня йду по районі як лох з квітами, але мені все рівно.

Піднімаюсь на четвертий, звоню. Ляна відкриває.

Читать дальше...

Заходжу на другий поверх по запльованих сходах в темний зал, миготить світомузика, різнокольорові доріжки спалахами ламп розбігаються по стінах під дибільну попсу, від якої мене харить. Читать дальше...

Заходимо в засраний чоловічий туалет, закриваємся на ненадійний дротяний гачок, Казбек  тремтячими руками дістає із внутрішньої кишені потертої джинсової курточки двохкубовий шприц , подає мені, а сам закочує на лівій руці рукав і починає стискати й розтискати кулак, аби було видно вени. На згині руки в нього кілька сантиметрових пунктирів з чорно-червоних цяток від проколів. Сам вводить голку, вона повільно заходить під шкіру, потім обережно знаходить вену.

- На — бери, каже він і передає мені шприц. - Ввважай,   обережно, бля, шо ти  робиш, ти ж мені вену проколеш,акуратно, бля. 

Я легенько тягну поршень на себе, «контроль» у нормі, до коричневої речовини в баяні вривається густа, червона кров, перемішується з нею і перетворюється в повний мутняк ширки. -

Давай, Тільки не спіши, опа... повільно, повільно.

Я міліметр за міліметром запускаю в нього ширку, аж поки поршень не доходить під голку

- Притримай пальцем, бля, не так сильно, бля, витягуй. 

Він затискає руку і завмирає,  я закурюю і чую - ой бля, як мене пре, ой бля. Блядь наркет йобаний, тре рвати з ним, він в натурі кончений.